ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА УРОКУ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Методист відділу фізичної культури і спортивно-масової роботи Макущенко І.В.

        Пам'ятка для проведення самоаналізу уроку При проведенні самоаналізу уроку конкурсантом мас бути враховане наступне:

1. Мета уроку.

2.Місце даного уроку в темі, розділі, курсі. Як пов'язаний даний урок з попередніми, яка його роль у вивченні наступного матеріалу. Специфіка уроку та його тип.

3.Чи раціонально був розподілений час на всі етапи уроку, чи логічним був перехід від одного етапу до іншого?

4. Назвати та дати обґрунтування вибору методів навчання.

5. Які форми навчання використовувались при вивченні нового матеріалу?

6.Яка реальна характеристика навчальних можливостей учнів? Які особливості учнів були враховані при проведенні даного уроку?

7. Чи була забезпечена висока працездатність учнів на уроці, яким чином?

8.Як здійснювався контроль засвоєння знань, умінь і навичок?

9. Як використовувався на уроці кабінет, які засоби навчання, з якою метою?

10.Чи була забезпечена атмосфера доброзичливості та взаєморозуміння на уроці?

11. Що планувалось на випадок непередбачуваної ситуації?

12. Чи вдалося повністю реалізувати мету уроку? Якщо не вдалось, то чому? Необхідно пам'ятати, що посилання на "недоліки" класу та рівень його підготовки є иекоректн йми.

     За результатами другого етапу визначаються п'ять учасників суперфіналу Педагогічні вимоги до уроку Уроки фізичної культури мають свою специфіку як в організації, так і в проведенні. На уроках фізкультури діти займаються в спортивному одязі, а не в повсякденній шкільній формі. Уроки проводяться на спортивному майданчику, в спортивному залі, що дає змогу створювати особливі умови для організації учнів і цікавого, змістовного проведення занять. Крім того, на уроці учням часто доводиться міняти свої місця під час виконання вправ та участі в рухливих іграх, вступати в складні стосунки з товаришами. Уроки фізкультури — це велика гама рухових відчуттів, які по-різному впливають на учнів. Тому під час проведення уроків фізичної культури треба здійснювати індивідуальний підхід. Вимоги до уроку фізкультури. Освітні, виховні й оздоровчі завдання розв'язуються на уроці в комплексі. Успіх у виконанні цих завдань насамперед залежить від методичного рівня, на якому проводиться урок, а також від того, як забезпечується єдність фізичної та розумової активності учнів і виховуються морально-вольові якості.

        Отже, маємо визначити такі основні вимоги до уроку фізкультури:

- чітко формулювати завдання на урок (з якою вправою-чи грою ознайомлювати; якої вправи навчати, а яку вдосконалювати; розвитку яких якостей сприяти і якими засобами);

- зміст навчання на уроці повинен бути таким, щоб забезпечувався всебічний фізичний розвиток дітей, оздоровчий ефект;

- урок має бути правильно методично побудованим (вимоги щодо підбору вправ залежно від віку й статі, дозування, послідовності і принципів навчання, способів органі­зації учнів на уроці);

-  урок за своїм змістом повинен відповідати складу учнів, їхнім віковим і статевим особливостям, фізичному розвитку і стану фізичної підготовленості вихованців; ·              кожний урок має бути логічним продовженням попереднього уроку і водночас підготовкою до наступного, цікавим, змістовним для учнів і спонукати їх до активної діяльності; ·              під час проведення уроку необхідно поєднувати словесні методи навчання, наочного сприймання та практичні методи виконання вправи;

-  виховувати у дітей інтерес і звичку до систематичних самостійних занять фізичною культурою.

                            Завдання уроків фізичної культури.

          У фізичному вихованні результат залежить від якості навчальної і виховної роботи на уроках фізкультури. Це досягається послідовним розв'язанням освітніх, виховних і оздоровчих завдань на кожному уроці.

            Освітні завдання — це навчання дітей основних рухових дій (бігу, стрибків, метань, лазіння, перелізання, рівноваги, пересування на лижах). Послідовна реалізація освітніх завдань в кінцевому результаті приводить до міцного і повного засвоєння навчального матеріалу. Освітні завдання можуть бути такі: ознайомити, навчити, повторити, удосконалити.             Для розв'язання одних завдань необхідний відносно тривалий час (серія уроків), для інших — достатньо одного уроку. Так, наприклад, навчити техніки стрибка у висоту з прямого розбігу способом «зігнувши ноги» з правильним виконанням усіх елементів стрибка (розбіг, відштовхування, перехід через планку, приземлення) на одному уроці неможливо, потрібна серія послідовних уроків. І навпаки, ознайомити учнів з технікою відштовхування — завдання відносно невелике, часткове, яке розв'язується протягом одного уроку.

          До освітніх завдань належать також теоретичні відомості про руховий режим під час виконання фізичних вправ, догляду за тілом і одягом у процесі занять фізичними вправами. На уроках фізкультури освітні завдання розв'язуються в комплексі з виховними й оздоровчими. У дітей під час навчання виховуються дисциплінованість, чесність, воля і т.д. У зв'язку з тим, що виховні та оздоровчі завдання загальні і розв'язуються протягом усього навчального року, записувати їх до плану уроку немає потреби.

На уроках фізкультури у дітей розвиваються такі якості, як сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість. Ця робота проводиться на кожному уроці(ЗФП).

       Найважливіші завдання уроків фізичної культури в школі це формування в учнів знань про здоровий спосіб життя, вмінь та навичок щодо самостійних занять фізичними вправами, а також залучення до систематичних занять спортом, іншими видами рухової діяльності. Все це обумовлює інструктивно-методичну спрямованість уроків фізичної культури. Не обов'язково, щоби уроки у повному обсязі забезпечували необхідну для школярів рухову активність. Важливо, щоби вони дали кожному учневі знання і практику щодо тренування організму, долання різних труднощів, привчили до перенесення фізичних навантажень.

Організаційні вимоги: чіткість проведення - економне використання часу, оптимальний темп навчання, логічна послідовність і завершеність; свідома дисципліна учнів; раціональне використання різних засобів навчання, в тому числі технічних.

Виховні вимоги: сприяння всебічному фізичному і духовному розвитку, формування естетичних ідеалів, підвищення самостійності і активності учнів.

Вимоги оздоровчої спрямованості: вибір засобів та навантажень, що сприяють зміцненню здоров'я та фізичному розвитку учнів.

Дидактичні або освітні вимоги чітке визначення завдань навчання в цілому і по частинах, місця кожного уроку в системі занять і його оптимального змісту; вибір відповідних методів навчання і вдосконалення рухових здібностей; здійснення навчання на підставі важливіших дидактичних принципів. Останні передбачають врахування вікових особливостей школярів.   Типологія і структура уроку До сьогодні не існує універсальної класифікації уроків. Проте зазвичай виділяють уроки: вступні; заключні; вивчення нового матеріалу; повторення вивченого; розвиваючої спрямованості; контрольні; комбіновані. Найбільш типовими є комбіновані уроки, їх не слід планувати і проводити шаблонно, за єдиною, назавжди визначеною схемою.  

Структура уроку фізичної культури.

Під структурою уроку розуміють орієнтовний план, яким можна користуватися як основою для організації та побудови уроку. Це допомагає вчителеві найбільш раціонально підбирати навчальний матеріал, розподіляти його протягом уроку і визначати оптимальне навантаження. Побудова уроку залежить від завдань, які треба розв'язати протягом 45 хв. Для виконання поставлених завдань підбирають матеріал, визначають послідовність його вивчення та методичні прийоми навчання. Урок фізичної культури структурно складається з трьох частин — підготовчої, основної і заключної. Поділ цей, звичайно, умовний, чіткої межі між частинами уроку немає. У першій частині уроку дітей потрібно організувати, підготувати до занять.

Це роблять за допомогою вправ з шикувань, перешикувань, ходьби, бігу та загально-розвиваючих.

В основній частині уроку навчають нових вправ, включаючи підготовчі й підвідні вправи. У кінці основної частини грають у рухливу гру. Вправи, що вивчаються в основній частині уроку, в поєднанні з рухливою грою повинні впливати на організм учнів, а гра — підвищити фізичне та емоційне навантаження.  

У заключній частині доцільно виконувати вправи, що сприяють поступовому приведенню організму дитини у відносно спокійний стан: ритмічну та фігурну ходьбу, нескладні перешикування, вправи на увагу, танцювальні вправи у повільному темпі, ходьбу з піснею, дихальні вправи, вправи на розслаблення. У кінці уроку вчитель підводить підсумки (відзначає старанних учнів, підбадьорює тих, яким важко дається певна вправа).

Способи організації учнів на уроці.

Більшість фізичних вправ в 1-му класі (шикування, акробатичні та загально-розвиваючі вправи, ходьба, біг, метання, вправи з великим і малим м'ячами, вправи зі скакалкою, танцювальні вправи) доцільно виконувати фронтальним способом. Цей спосіб організації діяльності учнів — найефективніший, бо допомагає досягти найбільшої моторної щільності на уроці. Проте він потребує достатньої кількості інвентарю й обладнання, його широко застосовують під час ознайомлення з новим матеріалом.

Потоковий спосіб використовують при виконанні стрибків у висоту і довжину з розбігу, у лижній підготовці (наприклад, спускання зі схилу). Суть його полягає в тому, що одну й ту ж саму вправу учні виконують по черзі, один за одним, безперервним потоком. Тут щільність не така висока, як при фронтальному способі, але є можливість спостерігати за індивідуальним виконанням. Потоків може бути кілька, це залежить від конкретних умов. Наприклад, під час навчання вправ з рівноваги два, три, чотири потоки можна організувати, якщо є така сама кількість гімнастичних лав або колод. При цьому зростає й щільність уроку.  

Позмінний спосіб. Суть його полягає в тому, що всі учні розподіляються на зміни для виконання однієї й тієї самої вправи. У кожній зміні стільки учнів, скільки одночасно можуть виконати вправу. Наприклад, якщо в залі 8 прольотів гімнастичної стінки, а в класі 32 учні, — можна організувати чотири зміни для виконання вправи з ла­зіння по гімнастичній стінці. Індивідуальний спосіб. Суть його полягає в тому, що один учень виконує вправу, а інші — спостерігають. Цей спосіб застосовують, коли вчитель хоче перевірити навички рухової дії конкретного учня або ступінь його фізичної підготовленості. Оскільки для учнів 1-го класу не передбачено навчальних нормативів за видами вправ, то зазначений спосіб у перших класах не практикується, його можна застосовувати під час експрес-тестування, щоб визначити рівень фізичної підготовленості школярів. З першокласниками насамперед слід використовувати ігровий спосіб організації. Способи організації учнів на уроці залежать від конкретних завдань, від умов (наявності спортивного залу, достатньої кількості інвентарю й обладнання, контингенту учнів і їх підготовленості). Застосування різних способів організації учнів значно урізноманітнює урок.

Методи навчання.

         Навчання на уроках фізичної культури повинно будуватися на основі дидактичних принципів і мати виховний і розвиваючий характер, а методи навчання — відповідати віковим та індивідуальним особливостям дітей, їх фізичному розвитку і фізичній підготовленості. У практиці роботи з фізичної культури застосовують такі методи навчання: а)      словесні — пояснення, розповідь, розпорядження, команда, підрахунок; б)     наочні — показ вправи вчителем; в)     практичні — виконання вправ учнями..

         Пояснення має бути лаконічним, конкретним, доступним, образним і відповідати рівню розвитку учнів. Під час пояснення складних вправ увагу дітей треба акцентувати на основному, щоб вони виконували їх свідомо.

Розповідь застосовується в процесі ознайомлення школярів з новими вправами і рухливими іграми. Новий матеріал слід подавати в цікавій, образній формі. Бесіда проводиться у вигляді запитань-відповідей, завдяки яким учитель визначає, як учні засвоїли навчальний матеріал і з'ясовує, наскільки правильно діти розуміють питання, пов'язані з фізичним  вихованням. Розпорядження — це словесна вказівка вчителя, що не має конкретної форми, але пов'язана з виконанням якоїсь дії учнів. У 1-му класі розпорядження — необхідний етап у підготовці до виконання команд. Під командою розуміють розпорядження вчителя, що має конкретну форму і точний зміст. Команда — це сигнал до початку або закінчення якоїсь дії, вона часто супроводжується рахунком, що регулює темп і ритм вправ.

Серед методів навчання найдоступніший — показ.

Він повинен бути технічно правильним. Показ проводять з такого місця, щоб всі діти добре бачили елементи вправи чи дії. Учитель, показуючи вправу, може стояти до дітей лицем, боком або спиною (враховується, яка поза сприятиме найбільш повному сприйманню вправи). Наприклад, присідання, нахили тулуба вперед і назад, піднімання ніг вперед і назад краще показувати, стоячи боком до учнів, а вправи з положенням рук за спиною, за головою, повороти праворуч, ліворуч — стоячи спиною до учнів. Іноді вчитель, показуючи вправу, виконує її разом з учнями. У цьому разі він стоїть лицем до дітей і виконує вправи «дзеркальним» способом, тобто виконує вправу вправо, якщо учні виконують уліво, і навпаки. Коли вчитель показує вправу під час руху учнів, він повинен іти їм назустріч, а коли в колі — стояти поряд з ними.  

До практичних методів навчання належать вправи. На початковому етапі навчання метод вправи краще всього застосовувати у відносно постійних умовах. Багаторазове повторення допомагає швидше оволодіти технікою вправи і підвищує якість виконання. Під час навчання вправ і рухових дій застосовують два методи: в цілому і по частинах. ,

     Перший метод характеризується тим, що спочатку демонструється техніка виконання вправи в цілому, а потім (у міру оволодіння основою вправи) вивчають окремі елементи — другий метод.  

    Другий метод характеризується тим, що на фоні цілісного виконання вправи перед учнями постають окремі його елементи, оволодівши якими, діти навчаться правильно виконувати вправи в цілому. Така послідовність застосовується під час навчання всіх складних вправ і рухів. Щоб краще і швидше оволодіти елементами складної вправи, їх виконують у полегшених умовах.

Наприклад, під час навчання техніки стрибка у висоту рекомендують спочатку стрибати через мотузок, натягнутий на невеликій висоті. Ускладнювати умови навчання (піднімати висоту) можна лише тоді, коли діти впевнено виконують вправу в 1 полегшених умовах.                      Удосконалювати вміння і навички І можна під час проведення рухливих ігор і найпростіших 1 змагань. Під час навчання поряд з наочними методами широко використовують словесні пояснення, завдання, вказівки. Правильне поєднання цих методів сприяє формуванню в учнів повнішого уявлення про рухову дію. Треба послідовно й планомірно привчати дітей до спортивної термінології, збагачувати  їхній словниковий запас, створюючи фундамент для точнішого розуміння складних завдань. Регулювання навантаження на уроці.

      Усі фізичні вправи впливають на організм учнів: тільки одні — сильніше, інші — слабкіше. Навантаження на уроці може бути різним, і вчитель повинен вміти його регулювати. Не можна допускати перевтоми в учнів. Анатомо-фізіологічні і психологічні особливості дітей цього віку такі, що надмірна рухова діяльність призводить до того, що діти погано контролюють свої сили, можливості і можуть бігати й стрибати до повного виснаження. Тому вчитель має контролювати емоційний і фізичний стан учнів на уроці і своєчасно } поєднувати інтенсивні вправи та ігри з більш спокійними. Зазвичай в уроці виділяють три частини: вступну (підготовчу), основну і заключну. Вступна (підготовча) частина (до 5-8 хв (10-12 хв.) починається із шикування учнів, привітання та ознайомлення із завданнями уроку. Після цього вчитель проводить декілька вправ для підвищення уваги і готовності організму до фізичних навантажень (ускладнена ходьба, легкий біг, нескладна гра).

В основній частині проводиться те, що входить до завдань уроку: різнобічна рухова підготовка за допомогою загально-розвиваючих вправ, спеціально спрямоване вдосконалення окремих сторін моторики, навчання раціональній техніці рухів. В комплексі загальнорозвиваючих вправ, вправи для розвитку координації і точності рухів зазвичай вюсонуються перед вправами на швидкість. Потім виконуються фізичні вправи на силу і витривалість. Проте зазначена послідовність не є виключно обов'язковою. Замість гімнастичних вправ може бути використана рухлива гра, естафета тощо. На цьому фоні добре починати вивчення нових рухів. Якщо навчання здійснюється на приладах малої пропускної спроможності (перекладина, кінь і т.д.), тоді після виконання вправи учень може самостійно виконувати інші рухові дії на другому приладі, підвідні або розвиваючі вправи, але за характером вони не повинні конкурувати з основними.

Важливо, щоб вершина фізичного навантаження мала місце не пізніше ніж за 8-10 хвилин до завершення уроку. В заключній частині пульс повинен знижуватись до 100-120 уд./хв., для чого потребується 3-5 хвилин. Корисно виконати декілька ритмічних дихальних вправ, вправ на розслаблення. Після цього вчитель робить зауваження сто­совно уроку і дає вказівки щодо самостійної роботи та виконання домашніх завдань, підводить підсумки уроку. Оптимальна моторна щільність уроку становить 70-80%. Проте під час вивчення нового матеріалу вона може складати 50%. Управління діяльністю учнів на уроці В завдання управління (керівництва) роботою учнів на уроці входить: 1) забезпечення максимальної задіяності кожного протягом усього часу уроку; 2) надання всім чітких завдань; 3) контроль за виконанням завдань; 4) надання необхідної методичної допомоги; 5) контроль за дотриманням порядку і дисципліни.

    Реалізація цих завдань здійснюється шляхом використання методів організації діяльності учнів. Фронтальний метод організації роботи частіше використовується під час початкового вивчення вправ, виконання загальнорозвиваючих вправ, перевірки нескладних домашніх завдань. Він полягає в тому, що всім учням пропонується загальне завдання і вони виконують його одночасно під безпосереднім наглядом вчителя. Сигнал до виконання вчитель дає лише після того, як переконається, що всі учні зрозуміли зміст завдання. Якщо вправи відомі, їх можна не показувати і не пояснювати. Щоб добре бачити кожного учня, правильність виконання завдання, вчитель займає в залі або на майданчику таку позицію, котра забезпечує добрий огляд. Найбільш зручні місця у середині широкої сторони або в кутку майданчика, залу. Щоб було видно ще краще, можна встати на гімнастичну лаву. Помітивши, що частина учнів робить помилки, вчитель подає команду "Стоп!" ("Стій!") і пояснює, що було зроблено неправильно. Якщо помилки несуттєві, їх можна роз'яснити після за-, вершення вправи. Не треба давати команду до виконання вправи, доки всі учні не приймуть правильного вихідного положення. Правильність положень тіла треба ретельно контролювати. Темп та ритм рухів вчитель задає голосом (підрахунком), оплесками, ударами в підлогу гімнастичною палицею, метрономом, музичним супроводом. Позмінний метод застосовують в тих випадках, коли: 1) треба, щоб одна частина учнів виконувала вправу, а інша -слідкувала за правильністю виконання; 2) коли кожному, хто виконує вправу, потрібна допомога (наприклад, утримання ніг під час піднімання та опускання тулуба); 3) коли на всіх учнів не вистачає приладів. Щільність уроку з використанням цього методу майже така сама, як при фронтальному. Завдання для всіх учнів - однакове. Поточний метод. Вправу виконують всі учні послідовно один за одним. Завдання зазвичай однакове. Застосовується метод, коли: 1) вправа виконується нетривалий час; 2) виконується на приладі низької пропускної спроможності; 3) потребується ретельна страховка. Щільність заняття суттєво менша, ніж з використанням попередніх методів. Поточно-груповий метод. Готується 2-3 прилади, учні розподіляються на відповідну кількість груп. В цьому випадку збільшується моторна щільність уроку і з'являється можливість диференціювати завдання (наприклад, одна група виконує кидок м'яча в корзину з трьох кроків, друга група - з п'яти, третя - з семи). Груповий метод. Його застосовують в тих випадках, коли роботу проводять на двох-трьох приладах в декількох місцях майданчику (наприклад, на біговій доріжці, біля ями для стрибків, у секторі метання). Роботою кожного відділення (групи) керує старший, котрий, зазвичай, здійснює страховку і надає допомогу. Вчитель знаходиться в тому місці, де виконують найбільш складну або маловідому вправу. Проте після певного часу він переходить до інших відділень, де продовжує здійснювати відповідний контроль. За сигналом відділення міняються місцями.

    Груповий метод підвищує самостійність учнів, сприяє розвитку взаємодопомоги. Він застосовується також у програмованому навчанні. Використання цього методу дещо зменшує якість заняття, оскільки вчитель не в змозі одночасно бути присутнім в усіх відділеннях, знижується також рівень безпеки. Ці недоліки можна виправити доброю підготовкою старших у відділеннях, забезпеченням всіх місць занять поролоновими матами, залученням до страховки одразу двох учнів. Метод колового тренування. Вчитель складає комплекси вправ з метою планування оптимального навантаження на всі або декілька м'язових груп, рухові здібності. Якщо деякі вправи невідомі учням, спочатку треба їх засвоїти. Кожна вправа записується у картку з короткою інструкцією щодо її правильного виконання. Після цього з учнями проводять так званий "максимальний тест": кожен учень визначає для себе максимально можливу кількість виконання вправи. Ці дані він зазначає у власній індивідуальній картці. В ній фіксується і частота серцевих скорочень (ЧСС) після виконання вправи. Далі готуються місця для виконання кожної вправи - «станції». Скільки в комплексі вправ, стільки саме і «станцій», -зазвичай від 4 до 10. «Станції» розташовуються по колу, звідти і назва методу, Учнів розподіляють на невеликі групи - по 3-4 чоловіка. За командою вчи­теля всі вони розходяться по «станціях» і вивчають завдання, які зазначені у картках. В деяких картках може бути записано, що вправу треба виконувати не максимальну кількість повторень, а 50-70% від максимальної кількості. В цьому випадку учень вираховує власну індивідуальну норму Може бути записана одна або декілька серій з такою кількістю повторень. Вправи починають виконувати і завершують за сигналом вчителя. Після цього всі переходять на інші «станції» і т.д, (за годинниковою стрілкою). Виділяють три основних варіанти колового тренування: Екстенсивний. На кожній «станції» учень робить вправу у зручному для себе темпі, без завдання максимальної кількості повторень. Тривалість роботи - 2-3 хвилини, час зміни «станції» — від 30 с до 1-2 хвилин. Таким чином проходять 2-3 повних кола. В цілому виконання вправ може тривати до 20 хвилин.   Інтенсивний темповий. На кожній «станції» учень намагається виконати якомога більшу кількість повторень вправи протягом точно визначеного часу. Час обмежується 20-30 секундами, назміну «станції» відводиться також 30 секунд. Із зростанням тренованості час назміну «станції» скорочується. Кількість повторень і ЧСС після проходження кожного кола (або тільки останнього) записується в індивідуальну картку. Інтенсивний інтервальний. Накожній «станції» виконується визначена кількість повторень фізичної вправи. Все коло слід пройти якомога швидше. Таким чином, в даному випадку скорочуються інтервали відпочинку, що робитьцей метод найбільш інтенсивним за величиною навантаження. Тому його використання доцільно лише з достатньо підготовленими школярами